11
1 І промовив Зофар із Нааму й сказав:
2 Чи вже ж на безлїч слів не треба давати одвіту? Чи вже ж говорун мусить бути праведний?
3 Нїби твоє пусте базїканнє заставить людей мовчати, щоб ти на глум підіймав, а не було кому тебе пристидати?
4 Ти говорив: Я суджу право, й чист я в тебе перед очима.
5 А коли б так Бог схотїв промовити, й отворив уста свої до тебе,
6 Та показав тобі тайни премудростї, й що тобі вдвоє більше належало б терпіти! Тим то знай, що Бог дещо з проступків твоїх подав у непамять.
7 Чи то ж ти зможеш умом ізбагнути Бога? Чи зможеш Вседержителя (путь) до конця прослїдити?
8 Та ж він висший небес, - що ж ти вдїяти зможеш? глибше він всїх безодень, - що можеш зрозуміти?
9 Міра його довша нїж земля, ширша над моря.
10 Вхопить кого й закує в окови та поставить на суд, хто відверне його?
11 Бо він знає людей лицемірних, і бачить проступок, - та й чи ж не зверне на його уваги?
12 Та пустоголовий чоловік мудрує, хоч людина родиться так, як осля дике.
13 Але коли ти очистиш серце твоє й простягнеш ід йому руки твої,
14 І коли нечисть на руцї в тебе, а ти відкинеш її, й не дозволиш, щоб проступок пробував у шатрі твойму,
15 Тодї піднімеш (сьміло) незамаргане лице твоє, й стояти меш твердо й не будеш боятись.
16 І тодї забудеш біду, й хиба, як про воду, що протекла, згадувати меш про неї.
17 І яснїйше, анїж південь, попливе життє твоє, й прояснїєш, мов ранок.
18 Певність у тебе тодї із надїєю буде; ти захищен, і можеш безпечно почивати.
19 Будеш лежати собі, й не буде нїкого, хто б тебе страшив, і многі стануть запобігати (ласки) у тебе.
20 Очі ж ледачих (від плачу) потемнїють, і охорона їх пропаде, й надїя їх зникне.